|
22 травня 1942 РОКУ Ця лата
вже давно привертала мою увагу своєю значимістю в історії нашого села і
навколишніх сіл: Журавки, ТурХ Макіївки та ін. Зовнішня ознака цього є
зрозумілою: це день святителя Миколая і завжди був престольним святом
Лебединського Миколаївського монастиря. В цей день в монастирі завжди
відбувалися урочистості з нагоди головного свята, для відправлення служби Божої
приїздили архієреї. Як відомо, в 1929 році монастир було закрито владою і
там тимчасово розташувалася комуна «Червоний жовтень», а через два роки будови
і споруди монастиря відійшли до держави, і там аж до початку війни була дитяча
колонія. В червні-липні 1941 року особовий склад колонії евакуювали за Волгу. Після зайняття нашої місцевості на початку серпня 1941
року німецькою армією та встановлен* ня нової влади, колишні насельниці
монастиря, які' проживали після 1929 року в основному в навколишніх селах,
звернулися у відповідні установи з проханням дозволити їм повернутися в
монастир і відновити його діяльність. Дозвіл невдовзі було отримано, і монахині
повернулися в монастир. Очолювала монастир ігуменя Валентина, священиком був
незмінний Оксентій Хоменко. На
окупованій ворогом території в царині православної церкви порядкувала так
звана Автономна церква. Враховуючи неможливість прямого керування єпархіями та
церквами в умовах окупації, Священний Синод Руської Православної Церкви
(Патріархат було відновлено в лютому 1943 року) дозволив архієреям там керувати
єпархіями і монастирями (лаврами) автономно, виходячи з реальних умов, які
складалися на контрольованій ними території, не чекаючи на розпорядження
Синоду. В роки
війни монастир адміністративно входив до с. Журавки Златопольського району. Це
підтверджується численними спогадами жителів Журавки про наїзди в монастир
поліції і жандармерії із Журавки і Златополя. 22 травня
1942 року у Миколаївському монастирі відбулося урочисте архієрейське
Богослужіння з нагоди престольного (храмового) свята. Туди прийшло багато
прочан із навколишніх сіл: Лебедина, Журавки, Макіївки, Буди. Здавалося б, що
подія ця ординарна, принаймні, один раз на рік архієреї відвідують ввірені їм
церкви і обителі і відправляють там службу Божу. Але цього
разу церковна служба була незвичайна і відлуння її було досить відчутним серед
населення, хоча інколи і малозрозумілим. Тому його потім часто й згадували
колишні прочани. Далі буде. Іван Єлінецький, краєзнавець, с. Лебедин |
9 грудня 2011
|
| Закрити |
